Історія виникнення більярду

Більярд має дуже давню історію, тому встановити точний час його появи неможливо. Батьківщиною гри в більярд є Азія. Якщо конкретніше, то одні стверджують, що це Індія, а на думку інших – Китай.

У Європі історія більярдної гри бере свій початок у Франції в XV столітті. Перша письмова згадка про більярд стосується французького короля Луї XI, який у 1470 році замовив собі більярдний стіл. У 1600 роках більярд був вже достатньо відомим, щоб бути згаданим у творі Вільяма Шекспіра «Антоній і Клеопатра».

Спірним залишається питання походження слова «більярд». За твердженням англійського дослідника Джона Вілька, первинна назва гри - "ball-yerds", складена з двох слів древнесаксонського мови ("ball" - м'яч і "yerd" - палиця). Прибічники іншої, французькій версії походження слова, вказують на французьке коріння назви: "bille" - куля, або "billart" – дерев'яна палиця.

У ті часи гра проходила на відкритому повітрі. Але для того, щоб грати в будь яку погоду, гру було перенесено в приміщення, і грати почали на столі. З того часу залишилося традиційне зелене сукно більярдного столу, як нагадування про зелену траву, на якій колись грали у більярд.

Спочатку в більярд грали за допомогою лише двох куль на столі із шістьма лузами. На столі були присутній обруч, який грав роль спеціальних воріт, як у крокеті, та кілочок, що стояв вертикально. Кулі не штовхали, як це роблять зараз, а били по ним дерев'яними палицями, на кшталт крокетних, з метою влучити у кілочок.

Бити по кулі палицею, коли куля знаходиться біля краю столу, було незручно. Тому наприкінці XVII сторіччя було вигадано кий. Спочатку гравці в таких випадках просто перевертали палицю и били по кулям її ручкою. Ручку називали «queue», що з французької перекладається як «хвіст, кінець», звідси і виникло слово «кий». У XVIII сторіччі ворота з палицею взагалі зникли зі столу, залишилися лише кулі та кий.

У В Росію більярд був завезений з Голландії Петром I. Новинка швидко стала досить популярною. Після смерті Петра I навчання грі в більярд було включено Верховною таємною радою в курс наук Петра II, його внука та спадкоємця. Катерина II своїм наказом від 7 грудня 1770 року наказала в трактирах і на постоялих дворах мати більярди. На межі XVIII та XIX століть більярд став частиною «обов’язкової» програми виховання дворян в Європі та Росії. З часом в більярд починає грати не лише аристократія, але й купці та простолюдини. А до початку ХХ століття катання шарів стає в Росії мало не найулюбленішою забавою городян.

Тим часом у Європі починається бум наукових досліджень, що відносяться до більярду. У 1778 р. син знаменитого математика Ейлера публікує свою працю під назвою «Дослідження про рух кулі в горизонтальній площині». У 1828 р. легендарний більярдист Менго, який винайшов шкіряну наклейку для кия, публікує книгу «Шляхетна гра більярд».

У Росії, окрім вищевказаних книг, видаються книги Лемана, Бакастова і Фрейберга, знаменитого в той час власника фабрики з виготовлення більярдних столів. Саме Фрейберг задовольнив потреби російських гравців, випустивши «Строгий стіл» з вузькими лузами і бортами середньої пружності. Загнати кулю в лузу на такому столі можна було тільки дуже точним ударом. Саме так з'явився « російський» більярд. Модифікувалися та інші види більярду: англійський «снукер» відрізняється від російського різновиду зменшеним розміром куль і збільшеними лузами, в американському варіанті « пул» ), зменшений і розмір столу, а у французькому « карамболі » лузи і зовсім відсутні.

Гра перетворилася на спорт в кінці XIX в. Вже на початку 20 -го століть у Франції стали проводити міжнародні турніри , які мали чималий призовий фонд.

У наші дні більярд - це не просто спортивна гра або розвага , більярд - це ціла культура зі своїми традиціями, ритуалами і давньою історією. Вчені відзначають те, що більярд сприяє не тільки тренуванню тіла, але й виробляє особливе мислення , холоднокровність і цілеспрямованість.